Осіпов Олександр Олександрович – військовослужбовець 56-ї окремої мотопіхотної бригади Сухопутних військ Збройних Сил України, солдат.
Народився 16 жовтня 1967 року в місті Белебей Башкирської Автономної Радянської Соціалістичної Республіки (АРСР) Російської Радянської Федеративної Соціалістичної Республіки (нині – Республіка Башкортостан, Російська Федерація). Закінчив середню школу міста Белебей. Після закінчення школи втратив батьків. Переїхав до рідної тітки у місто Кременчук Полтавської області. У 1986 році закінчив професійно-технічне училище №6 міста Кременчука за спеціальністю «оператор автоматичних ліній станків». У 1987 році повернувся до міста Белебей, де закінчив курси водіїв.
Проходив строкову військову службу в лавах Збройних Сил СРСР.
Після армії приїхав до міста Кременчук Полтавської області. Працював водієм на Кременчуцькому автомобільному заводі, потім – водієм на міжміських рейсах до міст Харків, Київ та Дніпропетровськ (нині – Дніпро).
14 липня 2015 року Кременчуцьким об’єднаним військовим комісаріатом Полтавської області добровольцем мобілізований до лав Збройних Сил України. Пройшов військову підготовку у 179-му об‘єднаному навчально-тренувальному центрі військ зв‘язку Збройних Сил України (військова частина А3990, місто Полтава). Служив у 56-й окремій мотопіхотній бригаді Сухопутних військ Збройних Сил України (військова частина польова пошта В2095, селище міського типу Мирне Мелітопольського району Запорізької області).
Брав участь в антитерористичній операції на сході України. Учасник боїв у районі міста Маріуполь Донецької області.
13 червня 2016 року близько 21:00 у приміщенні металевого вагончика на території військової частини у селищі міського типу Мирне Мелітопольського району Запорізької області між солдатом Осіповим та співслужбовцем виник конфлікт, який невдовзі переріс у бійку. Під час бійки Олександр Осіпов зазнав тяжких тілесних ушкоджень внутрішніх органів та голови, від яких помер.
18 червня 2016 року похований у Секторі загиблих Героїв антитерористичної операції Свіштовського кладовища міста Кременчука.
Залишились дружина та син.
