Кифоренко Борис Борисович - командир 121-ї окремої гвардійської Фокшано-Мукденської орденів Олександра Невського і Червоної Зірки бригади зв‘язку Сухопутних військ Збройних Сил України, полковник.
Народився 11 квітня 1974 року у місті Вінниця. Разом із батьками мешкав у селі Демівка Чечельницького району Вінницької області. У 1991 році закінчив середню школу села Демівка Чечельницького району.
З 1991 року в Збройних Силах СРСР/України. У 1996 році закінчив Київський військовий інститут управління та зв’язку.
З червня 1996 року по травень 1997 року проходив військову службу на посаді помічника начальника технічної частини по засобах зв‘язку, з травня 1997 року по 2001 рік – командира телефонної роти, командира роти матеріально-технічного забезпечення, начальника штабу - першого заступника командира батальйону зв‘язку рухомого командного пункту 43-го окремого полку зв‘язку і управління Військ протиповітряної оборони Збройних Сил України (військова частина А2171, місто Одеса).
У 1998-2000 роках навчався в Одеському державному університеті імені І.І. Мечникова (нині - Одеський національний університет імені І. І. Мечникова).
У 2001 році вступив на факультет підготовки фахівців оперативно-тактичного рівня Національної академії оборони України (нині - Національний університет оборони України імені Івана Черняховського, місто Київ), який закінчив у 2004 році.
У 2004-2014 роках - перший заступник командира телеграфно-телефонного батальйону, начальник інформаційно-телекомунікаційного вузла 43-го окремого полку зв‘язку і управління Повітряного командування «Південь» Повітряних Сил Збройних Сил України (військова частина А2171, місто Одеса).
З квітня 2014 року - командир 121-ї окремої гвардійської Фокшано-Мукденської орденів Олександра Невського і Червоної Зірки бригади зв‘язку Сухопутних військ Збройних Сил України (військова частина А1214, селище міського типу Черкаське Новомосковського району Дніпропетровської області).
З весни-літа 2014 року брав участь в антитерористичній операції на сході України.
29 серпня 2014 року під час виходу з «Іловайського котла» так званим «Зеленим коридором», легковий автомобіль підвищеної прохідності УАЗ-469, в середині якого знаходився полковник Кифоренко, рухався у складі автоколони українських військових. На дорозі в районі села Новокатеринівка Старобешівського району Донецької області автоколона потрапила у засідку російсько-терористичних угрупувань.
У ході бою командирський автомобіль був підбитий з гранатомета, унаслідок чого майор Гладков та капітан Світличний, які сиділи на задньому сидінні автомобіля загинули на місці. Полковник Кифоренко, якого разом з водієм викинуло вибуховою хвилею із автомобіля, отримав тяжкі поранення, а саме були перебиті обидві нижні та верхні кінцівки з численними осколковими пораненнями.
Приблизно через 15 хвилин після бою, до підбитого УАЗа під’їхала бойова машина піхоти БМП-2 з десантниками Збройних Сил Російської Федерації, які зв’язали руки пораненим. Після чого забрали легкопоранених, а тяжкопоранених, в тому числі полковника Кифоренко залишили помирати. Також у цьому бою загинули майор Губа, молодший сержант Юрковець та солдат Солодовнік, які знаходилися у підбитій командно-штабній машині К1Ш1 «Кушетка-Б» (бортовий №004), яка рухалась попереду автомобіля УАЗ-469.
2 вересня 2014 року тіло Бориса Кифоренко, разом з тілами 87 інших загиблих у «Іловайському котлі», було привезено до моргу міста Запоріжжя. Був упізнаний бойовими товаришами та родичами.
4 вересня 2014 року похований на кладовищі селища міського типу Авангард Овідіопольського району Одеської області.
12 жовтня 2016 року у місті Київ на території Військового інституту телекомунікацій та інформатизації було відкрито Меморіал загиблим в антитерористичній операції офіцерам-зв’язківцям, серед яких ім’я полковника Кифоренка.
Нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня (31.10.2014; посмертно), медалями.
Залишились дружина та дві доньки.
