Литвинський Юрій Олексійович – заступник командира з озброєння – начальник технічної частини 2-го батальйону спеціального призначення (резервного батальйону) «Донбас» Північного оперативно-територіального об‘єднання Національної гвардії України, полковник резерву (посмертно).
Народився 3 листопада 1967 року в місті Київ. У 1984 році закінчив з відзнакою середню школу (нині – гімназія) №117 імені Лесі Українки міста Києва.
З 1984 року у лавах Збройних Сил СРСР. У 1988 році закінчив Харківське гвардійське вище танкове командне ордена Червоної Зірки училище імені Верховної Ради Української РСР (нині – Факультет військової підготовки імені Верховної Ради України Національного технічного університету «Харківський політехнічний інститут», місто Харків). У 1988-1991 роках служив у Групі радянських військ у Німеччині, потім – у Далекосхідному та Київському військових округах. На початку 1990-х років прийняв Військову присягу на вірність народу України і продовжив службу в лавах Збройних Сил України. Служив у місті Києві. Остання посада – заступник командира рухомого командного пункту Генерального штабу Збройних Сил України. У жовтні 2004 року Ю.О.Литвинський звільнений у запас за вислугою років.
Мешкав у Києві. Займався підприємницькою діяльністю.
Взимку 2013-2014 років перебував на Майдані Незалежності у Києві, де був активним учасником Революції гідності. Очолював 3-й взвод 8-ї «афганської» сотні Самооборони Майдану. У ніч на 20 лютого 2014 року під час протистоянь на вулиці Інститутській Юрій Литвинський дістав вогнепальне поранення лівого плеча.
Проходив реабілітацію у санаторії «Солоний Лиман» (Новомосковський район Дніпропетровської області). Долікуватися не встиг (дріб, що засів під ключицею, йому так і не встигли видалити), адже не зміг залишились осторонь подій, які загрожували суверенітету та територіальній цілісності України у 2014 році.
У травні 2014 року добровольцем вступив до лав 2-го батальйону спеціального призначення (резервного батальйону) «Донбас» Північного оперативно-територіального об‘єднання Національної гвардії України (військова частина 3027), де став заступником командира з озброєння – начальником технічної частини. Пройшов коротку підготовку у навчальному центрі Національної гвардії України в селі Нові Петрівці Вишгородського району Київської області. Займався організацією забезпечення підрозділу технікою та озброєнням.
З 17 липня 2014 року брав участь в антитерористичній операції на сході України. Позивний «Монгол». Брав активну участь у плануванні та проведенні спеціальних операцій, зокрема, щодо звільнення міста Попасна Луганської області.
10 серпня 2014 року група з 15 бійців, у складі якої перебував підполковник резерву Ю.О.Литвинський, рухаючись попереду колони, виявила на мосту, через який пролягав шлях з міста Іловайськ, ознаки мінування – підозрілі дроти. Гвардійцям вдалося запобігти підриву моста, але вони потрапили під обстріл із великокаліберних снайперських гвинтівок і кулеметів. Під час бою диверсанти були відкинуті, але полковник Ю.М.Бойко («Немо»), підполковник резерву Ю.О.Літвінський («Монгол») і старший солдат резерву Р.М.Мотичак («Комуніст») загинули. Ціною власного життя вони забезпечили просування батальйону та врятували десятки товаришів.
13 серпня 2014 року похований на Лісовому кладовищі у Києві.
Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (14.08.2014; посмертно), медалями.
Залишились дружина та двоє синів.
27 травня 2015 року в місті Київ на будівлі гімназії №117 (вулиця Лютеранська, 10), де навчався Ю.О.Литвинський, йому відкрито меморіальну дошку.
У листопаді 2015 року наказом командувача Національної гвардії України підполковнику резерву Ю.О.Литвинському присвоєно військове звання «полковник резерву» (посмертно).
Ім’я Юрія Литвинського присвоєно танковій роті 46-го окремого батальйону спеціального призначення «Донбас-Україна» Збройних Сил України, одну з бойових машин якої названо його позивним – «Монгол».
